Був тихий, ясний і пізній лютневий вечір. По затишних вуличках давнього казково-красивого містечка шурхотіла легка підметалька, і тільки одна яскрава та приваблива пестро-золотиста вітрина магазину манила поглядом повільно і напівсонно ідучого мандрівника.
І раптом він здригнувся – почулася ніжна трель дзвіночка, у вікні-вітрині магазину пустилися в дівочий хоровод пишнотілі булочки, блищачи підрум’яненими бочками, їм підморгнув високий і золотисто-смачний каравай, засміялися повітряні пиріжки, а на верхніх полицях зашелестіли хлопчики-макарони – яких тут видів тільки не було: і ніжна павутина вермішелі, і по-домашньому апетитна локшина, а вже від різноманіття ріжків у мандрівника і зовсім голова пішла кругом!
- Ааапчхи! Ааапчхи! – закашлявся мандрівник – це кремового кольору хмара раптово піднялася вгору! Та це ж борошно, турботливо завернуте господарем у мішковину, хрипким голосом дало про себе знати: «Розвеселились, хлопці, відлежатися мені спокійно не даєте! А блищали б ви так і зійшли шикарно, якби не моя висока клейковина?! А ви, браві макарони, трималися такими пружними молодцями, якби не моя еластичність?! Дайте ж мені, вищому сорту, спокійно відлежатися і побачите тоді, як завтра половина міста буде тут вдихати п’янкий аромат свіжої випічки!»
І сталося диво! Рум’яні булочки непомітно тихенько покотилися по поличках, каравай зайняв своє почесне місце, а макарошки дружно поскакали вгору, да постаралися так, що аж ціни полетіли вниз.
Згасло світло, опустилися жалюзі. І тільки напис «Аріс» залишився горіти на вітрині магазину.
Мандрівник швидкими кроками направився в бік дому, тепер він знав, де можна купити і «Екстра» борошно, і суперякісні макарони. Він буде чекати ранку…